Методичний кейс

Інтерактивні дошки.

Морфологія.

Синтаксис

Інтерактивні ігри з української мови

Лексикологія

Фразеологія

Морфологія

Іменник

Прикметник

Дієслово

Займенник

Числівник

Будова слова

Фонетика

Орфографія

Синтаксис

Розвиток емоційного інтелекту

засобами арт-технологій

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність та перспективність досвіду обумовлена потребою розвитку потенціалу емоційного інтелекту людини для ефективної соціалізації та успішної самореалізації. Цілеспрямоване підвищення емоційної компетентності молодших школярів лежить в основі їх соціальних відносин і емоційних переживань. Розвиток дитини в цей період характеризується виникненням громадських мотивів поведінки, формуванням основи Я-концепції і довільністю поведінки. У цей час  починають розвиватися естетичні, моральні, інтелектуальні почуття.

Складність і багатогранність функціонування сучасного суспільства, як динамічного соціального організму, зростання його системних змін зумовлюють потребу розвитку потенціалу емоційного інтелекту людини для ефективної соціальної адаптації та успішної самореалізації. Таким чином  обставини підвищують науково-педагогічний інтерес до цієї проблеми.

Емоційний інтелект є однією з головних складових у досягненні успіху в житті та відчуття щастя у дитини. Якщо упродовж ХХ ст. для навчання важливим був логічний інтелект, то у ХХІ ст., коли процес глобалізації охопив усі сфери життя, актуальним став емоційний інтелект і пов’язані з ним форми практичного і творчого інтелекту. Використання методів арт-терапії надасть можливість виявити творчий потенціал кожної дитини, знайти ресурс для подальшого розвитку, відновити емоційну рівновагу.

        Враховуючи ці аргументи, слід зазначити, що впровадження арт-терапії як інноваційної технології розвитку емоційного інтелекту є актуальною.

Мета та завдання роботи:  теоретичне обґрунтування і визначення шляхів можливого вирішення проблеми розвитку емоційного інтелекту молодших школярів засобами методів арт-терапії.

Теоретичне обґрунтування: У 90-х роках Деніел Гоулман зацікавився секретами успіху провідних компаній. Дослідник проаналізував діяльність більше 168 підприємств і їх лідерів. У ході дослідження виявилося, що за важливістю емоційні здібності вдвічі перевищують IQ. Саме емоції грають важливу роль у прийнятті рішень, лідерстві і мотивації персоналу, у пізнавальних процесах [3,c.146].  Дослідники також виявили, що чим вище посада, тим важливіші емоційні здібності для досягнення позитивного результат. Дослідження показали, що схильність до емоційних здібностей може бути встановлена генетично. Але, в порівнянні з інтелектуальними, емоційні здібності в значній мірі можна розвивати .  

Питання емоційної сфери людини досліджували українські та зарубіжні науковці,зокрема Д. Майєр, П. Селовей, та інші. П. Селовеєм і Дж. Майєром започатковано вивчення особливостей емоційного потенціалу людини. Дослідники визначили, що люди, які легко розпізнавали емоції інших, легко пристосовувались до змін навколишнього середовища і створювали підтримуючу їх систему соціальних відносин [5,c.83]. Подальші дослідження науковців дозволили виокремити сутнісні ознаки емоційного інтелекту: самосвідомість, самоконтроль, соціальна чутливість та соціальні навички.

Для розв’язання емоційних і психологічних питань необхідна, на думку багатьох дослідників (І. Андреєва, Х. Вайсбах, У. Дакс, В. Зарицька, Є. Носенко, Н. Коврига, А. Чеботар, Є. Яковлєва та ін.), цілеспрямована діяльність з розвитку емоційної сфери особистості, тієї здатності, що у сучасних дослідженнях називається емоційним інтелектом.

Необхідно зазначити, що проблема загальноприйнятого визначення поняття «емоційний інтелект», як у загальному випадку і поняття «інтелект», як стверджують більшість авторів, все ще потребує подальшого належного вивчення і вирішення.

Сучасне життя, для якої характерно багато економічних і психологічних труднощів, вимагає не тільки від дорослих, але і від дітей значного напруження душевних і фізичних ресурсів, щоб успішно адаптуватися до постійно змінюваних умов. Емоційна навантаженість і стресо-насиченість помітно збільшується з початком шкільного життя.

Численні спостереження та результати спеціальних досліджень показують, що для значної кількості молодших школярів характерні високий рівень тривожності, емоційна нестійкість, напруженість. Тому управління власним емоційним станом, оволодіння прийомами і способами саморегуляції є важливим компонентом психологічного виховання молодших школярів.

Дитина такого віку потребує допомоги з боку дорослого щодо розвитку вміння здійснювати контроль над власним емоційним станом та бачити і аналізувати емоції інших. Для вирішення цієї проблеми виникає необхідність застосування технологій, впровадження яких буде сприяти розвитку емоційного інтелекту особистості молодшого шкільного віку. Відповідно до зазначеної проблеми тема дослідження сформульована так: «Розвиток емоційного інтелекту засобами арт-технологій».

І. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА  

1.1. Зміст понять «емоційний інтелект», «розвиток емоційного інтелекту»  Емоційний інтелект (EI) (англ. Emotional intelligence) – група ментальних здібностей, які беруть участь в усвідомленні та розумінні власних емоцій і емоцій оточуючих. Люди з високим рівнем емоційного інтелекту добре розуміють свої емоції і почуття інших людей, можуть ефективно керувати своєю емоційною сферою, і тому в суспільстві їхня поведінка більш адаптивна і вони легше досягають своїх цілей у взаємодії з оточуючими [3,c.38]

Емоційний інтелект – здібність розуміти відносини особистості, що репрезентовані в емоціях, і керувати емоційною сферою на базі прийняття рішень. Емоційний інтелект має наступну структуру:

1) емоційна обізнаність;

2) управління своїми емоціями (скоріше емоційна неригідність);

3) самомотивація (скоріше мимовільне управління своїми емоціями);

4) емпатія;

5) розпізнавання емоцій інших людей (скоріше вміння впливати на емоційний стан інших людей).

Модель емоційного інтелекту була розроблена П. Селовеєм і Дж. Мейером. Ними ж був уведений в психологію і сам термін «емоційний інтелект». Дослідники визначили емоційний інтелект як «…здатність відстежувати власні і чужі почуття та емоції, розрізняти їх і використовувати цю інформацію для направлення мислення і дій» [5,c.77].

При свідомому напрямку зусиль на розвиток емоційного інтелекту, він піддається цілеспрямованому тренуванню і тут відіграє значну роль соціальне середовище. Як зазначають науковці, факти впливу на розвиток EQ людини мають таке співвідношення:

-      генотип батьків (40 %);

-      виховання в сім’ї (10 %);

-      соціальне середовище (50 %).

Особливої важливості розвиток EQ починає набувати у шкільному віці, оскільки у цей період відбувається активне емоційне відношення особистості до себе та інших. Навчальна діяльність сприяє вдосконаленню самосвідомості, здатності до рефлексії й децентралізації (вміння поставити себе на місце однокласника чи вчителя, врахувати їхні потреби та почуття).

Поряд з поняттям «емоційний інтелект» у психології використовується поняття «емоційна компетентність». За Д. Гоулманом, емоційна компетентність має дві основні складові: особиста компетентність ( у керуванні собою), куди, в свою чергу, входять розуміння себе, саморегуляція і мотивація, і соціальна компетентність (у становленні взаємин), яка охоплює емпатію та соціальні навички[3,c.97]

1.2. Особливості розвитку емоційного інтелекту особистості учня початкової школи

У цей віковий період у дитини активно розвиваються соціальні емоції, такі як самолюбство, почуття відповідальності, почуття довіри до людей і здатність до співчуття. Саме в умовах самостійного спілкування дитина відкриває для себе різноманітні стилі можливої побудови стосунків. Розсудливе й афективне ставлення до правил, моральних норм розвивається в дитини через емоційно-оцінне ставлення до неї дорослого [1,c.32].

У віковій та педагогічній психології молодший шкільний вік займає особливе місце: у цьому віці освоюється навчальна діяльність, формується довільність психічних функцій, виникають рефлексія, самоконтроль, а дії починають співвідноситися з внутрішнім планом. Саме молодший шкільний вік з його емоційною чуйністю до подій що відбуваються, чуттєвою забарвленістю сприйняття, уяви, розумової та фізичної діяльності; безпосередністю і відвертістю вираження своїх чуттєвих переживань, є сензитивним для впливу на розвиток і формування емоційного інтелекту.

Такі досягнення пов’язані зі змінами в мотиваційній сфері, розвитком психічних процесів (особливо в інтелектуально-пізнавальній сфері), що веде і до змін в емоційній сфері. Зміна емоційної сфери викликана тим, що з приходом до школи прикрості і радості дитини визначають не гра та спілкування з дітьми в процесі ігрової діяльності, а процес і результат її навчальної діяльності, та потреба, яку вона в ній задовольняє, і в першу чергу – оцінювання вчителем її успіхів і невдач, виставлена ним оцінка й пов’язане з нею ставлення до дитини оточуючих.

Дослідниками вікової психології встановлено, що основним джерелом емоцій дитини у початковій школі є провідна (навчальна) та ігрова діяльність. У цьому віці інтенсивно формуються вищі почуття (цей феномен докладно описаний у працях видатного українського педагога світового рівня В. Сухомлинського). І особливу роль починають відігравати інтелектуальні емоції, що тісно пов’язані із навчальною діяльністю: здивування, сумнів, переживання нового, радість пізнання[5,c.86]

Відомо, що молодші школярі емоційні, часто не вміють стримувати свої почуття, контролювати їх зовнішній прояв. Але з часом дитина починає стриманіше виявляти свої емоції (роздратування, заздрість, прикрість), особливо коли перебуває серед однолітків, побоюючись їх осуду.

Для молодших школярів, серед інших, особливо актуальними і  важливими, на нашу думку, є розвиток комунікативних та праксичних емоцій. Бо, саме молодший вік – це особливий період, коли дитина набуває нового досвіду за допомогою взаєморозуміння, допомоги та спілкуванням з однолітками та дорослими, які їх оточують в школі та в позашкільному середовищі. Перед молодшим школярем завжди стають труднощі з адаптацією до нового середовища, а саме до навчального процесу. Тому під час кожної діяльності виникає як позитивний, так і негативний досвід, що несе за собою різні емоції та почуття і має вплив на подальшу діяльність дитини в процесі саморозвитку та вдосконалення себе.

Таким чином, емоції є важливою складовою розвитку «емоційного інтелекту» особистості молодшого школяра. Відчуваючи всі ці емоції на собі, молодший школяр стає більш розвиненим та багатшим у сфері розвитку таких понять, як «саморегуляція емоцій», «самоконтроль», «соціалізація», «соціальний статус». При цьому, на думку науковців, розвивати емоційний інтелект в молодшому шкільному віці необхідно починати з основних емоцій і поступово переходити на їх відтінки під час:

-       читання книг з аналізом настрою і почуттів персонажів;

-       різні види театрів;

-       ігрові вправи «Вгадай настрій»;

-       ситуації з життя дітей;

-       демонстрація фотографій, малюнків осіб з основними емоціями і пізніше з відтінками емоцій;

-       малювання «власного настрою», а також близьких, друзів та аналіз причин настрою.

Важливо, щоб педагог знав та враховував загальні закономірності розвитку емоційної сфери дитини:

-                     цілісне світовідчуття  відбувається лише тоді, коли дитина не тільки аналізує події, а й ставиться до них емоційно;

-       емоційно значущі для дитини ситуації спонукають її до самовираження;

-       емоції створюють основу нових знань;

-       емоційно забарвлені знання мотивують дитину до дальшого пізнання, вивчення, дослідження;

-       освіта, що задіює емоційну сферу людини, сприяє розвитку ціннісного ставлення до знань, світу, інших людей.

Таким чином, вивчення емоційних особливостей дітей та розвиток емоційного інтелекту молодших школярів є завданням першочергової важливості. Воно є актуальним у світлі психолого-педагогічного підходу до вирішення проблеми соціалізації дітей у суспільстві шляхом підвищення рівня сприйняття і розуміння іншої людини як особистості, а також, що дуже важливо, вирішенням проблеми емоційного здоров’я дитини.

Емоційна грамотність дає школярам можливість краще розумітися в емоційному функціонуванні людей, досягати успіху в спілкуванні з викладачами і однолітками, вирішувати виниклі конфлікти, розуміти себе, свої бажання і потреби, причини власних вчинків, а також ставити перед собою цілі і вдало їх досягати. Все це сприятливо впливає на поведінку в школі і поза школою, а також на ефективне засвоєння знань.

Ефективною методикою для розвитку емоційного інтелекту вважають використання арт-терапії.

ІІ. АРТ-ТЕРАПІЯ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ

2.1. Визначення терміну «Арт – терапія»

Арт терапія – це напрям психології призначений допомогти людині усвідомити свій внутрішній стан шляхом створення ним візуального образу, метафор, символів (арт-терапевтичного продукту). Одночасно, арт-терапію визначають, як техніку, що заснована на творчості та допомагає учневі початкової школи змінити внутрішні переживання, страхи, надії і викласти їх у малюнку чи іншому виді діяльності, що робить цю методику вагомою для розвитку емоційного інтелекту школяра.  Вона допомагає зрозуміти проблему і розглянути варіанти її вирішення, тому є необхідною в роботі не лише для психологів, а й вчителів початкових класів[2,c.12]. Арт-терапія – це засіб вільного самовираження і самопізнання. Художня творчість допомагає зрозуміти те, що словами важко пояснити та оцінити свої почуття, спогади, образи майбутнього тощо.

Висока ефективність, простота використання, цікаві вправи, позитивні емоції від терапії у дитини - все це зробило методи арт-терапії дуже популярними у багатьох педагогів. Використання різних типів фарб, кольорових олівців, крейди, альтернативних матеріалів, тіста, пластиліну, піску, кінетичного піску, інших природних матеріалів - дають широкі можливості для терапевтичного процесу.

Застосування методів арт-терапії для різних вікових груп має свою специфіку. Для кожного вікового періоду існують свої методи, а також універсальні методи, які можна застосовувати для більшості вікових груп.

Арт терапія рекомендована  для дітей молодшого шкільного віку, а особливо тим, кому важливо вербалізувати (описувати) власні емоції, внутрішні стани, за для розвитку емоційного інтелекту.

Для маленьких дітей будь-яке заняття творчістю - це завжди весело, приємно та корисно для розвитку як дрібної моторики, так і вищих психічних функцій. Методи арт-терапії допоможуть вирішити багато психологічних проблем дитини: знизити рівень тривожності, агресивності, імпульсивності, допоможуть гармонізувати психічний стан, зняти психосоматичну напругу, підняти рівень самооцінки, подолати дитячі страхи та інші труднощі. Методи арт-терапії часто застосовують в корекції міжособистісних стосунків у дитячому колективі, сім'ї. В процесі арт-терапії відбувається зцілення психіки і паралельно дитина знайомитися з навколишнім світом, формує позитивне ставлення до нього. Це актуально для діагностики, та при корекції.  Окремо варто сказати про роботу з емоційним компонентом психіки при заняттях арт-терапією. Заняття дозволяють малюкам виражати свої емоції, почуття використовуючи малювання, ліплення, ігри з різними видами піску та іншими матеріалами. У молодшому шкільному віці застосовують групові та індивідуальні форми арт-терапії відповідно поставлених завдань.

Переваги використання арт-терапії з учнями початкових класів:

• простота застосування технік

• високий інтерес у дітей до процесу арт-терапії

• висока ефективність терапії

• допомога в адаптації до школи

• корекція взаємин в колективі та сім'ї

Арт-терапевтичні техніки також допомагають в діагностиці особистісних особливостей школярів, характеру їх проблем, допомагають визначити положення в класі, потенціал кожної дитини. Дуже часто діти не говорять про проблему навмисно, а деякі методи арт-терапії, дозволяють обходити захисні механізми і непомітно для дитини показувати існуючі проблеми [6,c.8]  Багато дітей не здатні словами висловити свій емоційний стан, переживання, а ось за допомогою технік арт-терапії - легко, в цьому безперечна перевага даного методу.

Методи арт-терапії, які доцільно використовувати з дітьми шкільного віку:

• ізо-терапія

• казкотерапія

• музична терапія

• танцювальна терапія

• пісочна терапія (Sand-Play)

• пісочна анімація (Sand-Art)

 • лялько-терапія

• драма-терапія

2.2. Характеристика методів арт - терапії

Пісочна терапія

Пісочна терапія - це унікальна можливість досліджувати свій внутрішній світ з допомогою безлічі мініатюрних фігурок, певної кількості води - і відчуття волі та безпеки самовираження.

Створюючи самостійно чи з допомогою вчителя свій світ з піску, дитина почувається чарівником: не боїться щось змінювати, ламати старе, будувати нове. А ви можете бути впевнені: якщо у вашому «пісковому царстві» все спокійно, то й у душі в дитини абсолютний спокій та гармонія.

Лялько-терапія.

На думку Л. Виготського та В. Лебединського, у процесі пізнання реального світу, дитина активно проектує той досвід, який вона сприймає в ігрову ситуацію. Основним об'єктом, який забезпечує дитині можливість самовираження, накопичення досвіду і його корекції у процесі самостійної гри, тривалий час є ляльки, а театр ляльок є джерелом естетичного впливу на людей будь-якого віку.

Лялько-терапія – метод, що використовують як основний прийом корекційного впливу ляльки, яка є проміжним об'єктом у взаємодії дитини і дорослого. Метою лялько-терапії є допомогти дитині ліквідувати хворобливі переживання, укріпити психічне здоров'я, покращити соціальну адаптацію, розвинути самосвідомість, вирішити конфлікти в умовах колективної творчої діяльності. Слід зазначити, що правильний підбір іграшок та ляльок має велике значення: це можуть бути звичайні ляльки, ляльки – мотанки, іграшки або лялькові будинки, які можуть зображувати членів сім'ї дитини, які надають можливість дітям безпосередньо виражати свої почуття. Коли діти розігрують сцени з ляльками, то є можливість спостерігати відношення між членами сім'ї: суперництво чи суперечки між братами або сестрами, піклування членів родини одне про одного та інше. А такі іграшки як машинки, човники, літаки мають велике значення для впертих, сором'язливих, відлюдькуватих дітей, тому, що вони мають можливість просто грати з цими іграшками, такий процес заспокоює дітей, у них нормалізується кров'яний тиск і серцевий ритм.

Ляльки, які дитина може надіти на руку у корекційній роботі використовуються для того, щоб дитина могла виражати свої емоції, для опису і виразу яких у неї немає потрібних слів.

Цікавим і корисним є такий вид арт - терапевтичної роботи як робота з побутовими поліфункціональними предметами, які не мають строго фіксованої функції (листи паперу, шматочки дерева, палки, мотузки, шматочки різноманітних тканин, шматки шкіри, пінопласт та інше).

У діях дитини з такими предметами на перший план виступають не основні, а істотні можливості цих предметів, з точки зору використання такої їх сторони. Така робота допомагає дитині відкрити нові властивості й якості, які приховані при поверхневому сприйманні, при цьому розуміння сутності предметів виявляються повнішими і яскравішими.

Лялько-терапія використовує також елементи музики, танцю, образотворчого мистецтва. Дітям надається можливість намалювати свою ляльку - образ, одягнути її на своєму малюнку так, як цього хоче дитина. Це зближує дитину з лялькою. Слід зазначити, що дуже часто діти соромляться співати або танцювати. А коли дитина бере ляльку-рукавичку, одягає її на свою руку, вставляє пальці у м'які руки рукавички-ляльки, яка по розміру така ж сама як рука дитини, то вже співає або танцює лялька, а дитина нібито ховається за нею.

Казкотерапія

Казка супроводжує людину впродовж усього життя, допомагає її успішній соціалізації й ефективному засвоєнню життєвих уроків. Казка для дитини – це не просто вигадка, фантазія, це особлива реальність світу почуттів. Казка розсуває рамки звичайного життя; тільки в казковий формі діти стикаються з такими складними явищами і почуттями, як життя і смерть, любов і ненависть, гнів і співчуття, зрада і підступність. Казка – це стародавній спосіб підтримати людину за допомогою слова.

Казкотерапія – це один із ефективних методів роботи з учнями початкових класів, які зазнають тих чи інших емоційних та поведінкових труднощів. Суть цього методу у створенні особливої казкової атмосфери, яка робить мрії дитини дійсністю, дозволяє дитині вступити у боротьбу зі своїми страхами, комплексами. Основний принцип казкотерапії – цілісний розвиток особистості, турбота про душу, зцілення казкою. Казкотерапія добре долає у дітей високий рівень тривожності, різноманітні страхи, агресивність, адаптує до різних дитячих колективів. ЇЇ можна використовувати у роботі з агресивними дітьми, невпевненими, сором’язливими, брехливими, а також у випадках різного роду психосоматичних захворювань. Процес казкотерапії дозволяє дитині усвідомити та проаналізувати свої проблеми, побачити шляхи їх вирішення.

Суть методу казкотерапії полягає в тому, що казка доступно пояснює, що добре, а що погано. На прикладі позитивних персонажів дитина вчиться бути хорошою, а негативні герої казок викликають у неї лише негативну реакцію. Негативний герой завжди залишається покараним, а доброму дістається красуня-принцеса й півцарства на додаток. Терапевтична казка відрізняється від звичайної тим, що її вигадують спеціально з урахуванням особливостей дитини. Тобто її головний герой схожий на дитину, він переживає ті ж проблеми й емоції. Він бореться, наприклад, з темрявою, й за його вчинками дитина може бачити, що це насправді не так уже й страшно. Або, навпаки, героя казки доля карає за те, що він не миє руки або не слухається батьків. Головне завдання казок: через казкові події показати герою ситуацію з іншого боку, запропонувати альтернативні моделі поведінки. Казка використовується батьками, вчителями, психологами для підготовки дитини до школи, організації її входження у простір шкільного життя. Казкотерапія дозволяє опанувати позитивними моделями поведінки, знизити негативні емоції, рівень тривожності. Спілкування дітей із казкою допомагає їм впоратися зі своїми негативними станами, невпевненістю, лінню, небажанням пізнавати нове.

Орігамі.

Серед сучасних засобів в арт-терапії все яскравіше заявляє про себе відносно новий перспективний метод - орігамі.

Традиційне японське мистецтво орігамі - конструювання різноманітних паперових фігурок шляхом складання квадрата без вирізання та склеювання - все ширше інтегрується у світову культуру і науку, стає предметом досліджень фахівців таких галузей, як конструювання, архітектура, математика, технічний дизайн, педагогіка, практична психологія та арт-терапія. Заняття орігамі покращує якість життя людей, зменшує рівень тривожності, допомагає забути біль і горе, підвищує самооцінку, сприяє налагодженню дружніх відносин, взаємодопомоги в колективі.

Займаючись орігамі, індивід стає учасником захоплюючої дії - перетворення паперового квадрата в оригінальну фігурку - квітку, коробочку, метелика, динозавра. Цей процес нагадує фокус, маленьку виставу, що завжди викликає радісне здивування. Виникає бажання показати комусь це диво, скласти щось ще. Зникає відчуття ізольованості. Бувають випадки, коли діти, у стані страху, тривоги відмовляються приймати будь – яку підтримку. Тоді на допомогу приходить лялька в руках педагога і неможливе стає можливим. Такою ж «чарівною паличкою» служить орігамі.

Орігамі поєднує в собі прийоми і форми роботи деяких інших арт-терапевтичних напрямків: Казкотерапії (казки орігамі), ігротерапії (ігри з рухомими фігурками), терапію засобами драми і лялькотерапії (розігрування сцен з ляльками орігамі, масок, і тому подібне), терапію засобами музики, хорового співу, терапію кольором (використовується різнобарвний папір).

Орігамі володіють наступними психотерапевтичними властивостями: підвищують активність правої півкулі мозку і врівноважують роботу обох півкуль; підвищують рівень інтелекту в цілому; активізують творче мислення; знижують тривожність і допомагають легше адаптуватися до важких ситуацій; покращують пам'ять і окомір.

Музична терапія.

Музика є могутнім засобом дії на емоційний стан людини, і часто, послухавши вранці приємну для себе музику, ми створюємо позитивний настрій на весь день. Музична терапія складається з двох напрямів: прослуховування музики і її створення.

2.3. Практичне застосування арт – терапевтичних технік, що сприяють розвитку емоційного інтелекту молодшого школяра

Використання методів арт-терапії сприяють розвитку емоційного інтелекту. Саме він є показником нашої здатності до спілкування, вміння усвідомлювати свої емоції та розуміти почуття інших людей. Як допомогти дітям пізнати своє Я, розкрити його і увійти в світ дорослих, повноцінно існувати і взаємодіяти в ньому? Засобом, здатним вирішити всі ці завдання, є мистецтво. Воно містить в собі художньо-естетичні, гуманістичні, пізнавальні, моральні цінності і впливає на моральне, духовне становлення особистості.

  Коли дитина знайомиться з творами мистецтва, вона може відчути широку почуттєву палітру емоцій. Необхідно пам’ятати і про те, що мозок людини складається з двох півкуль: лівого, яке відповідає за логіку, і правого, що відповідає за емоції. Вони постійно «суперечать» один одному. Саме музика дозволяє гармонізувати «стосунки» між логікою і почуттями і це є природнє. Можливо тому під час слухання музичних творів деякі учні із задоволенням малюють власні музичні враження від твору, деякі виконують рухи, а іншим краще висловити свої почуття за допомогою мистецтва слова[7]

   Використовуючи арт-терапевтичні методи, вчителю необхідно відмовитися від багатьох традиційних прийомів роботи, що зазвичай використовуються на уроках:

-          команди, накази, вимоги та примуси недопустимі;

-          вид діяльності учень обирає сам;

-          учень може відмовитися від вербалізації своїх почуттів та переживань, колективного обговорення;

-          оцінка суджень, критика та покарання неприпустими.

   Варто відзначити, що при використанні арт-терапії на уроках, частину часу необхідно відвести на обговорення виконаних учнями робіт і підведення загальних підсумків.

Тільки зробивши правильний вибір щодо використання методів арт-терапії на уроці, можливо не тільки сприяти підвищенню зацікавленості до уроків мистецтва, а і формуванню здоров’язберігаючої компетенції. Дитина навчається спілкуватися з навколишнім світом на рівні екосистеми. Через малюнок або інший вид творчої діяльності дитина може “виплеснути” негативне та поділитися позитивними емоціями, відновити емоційну рівновагу.

   У своїй практичній діяльності ми намагаємося творчо підходити до планування уроку і його проведення. З цією метою використовуємо різноманітні методи, серед яких: музична терапія, логоритміка, казкотерапія, ритмотерапія, танцювально–рухова терапія, терапія творчістю та інші на різноманітних етапах уроку. Наприклад, вправа «Моє відображення» може бути використана як під час організаційного моменту на початку уроку, так і під час слухання музичного твору. Учні працюють у парах, один передає своє почуття за допомогою рухів, а інший – повинен відчути та відтворити ці рухи. Потім вони міняються ролями. Виконання цієї вправи сприяє розвитку емпатії. 

    Велике задоволення викликають вправи тілесної перкусії та ритмічні вправи «Ансамбль музичних склянок». Спочатку вивчаємо разом послідовність певних рухів, а потім бажаючи  учні пропонують свій варіант. Таким чином, кожен бажаючий може запропонувати свій варіант імпровізації.

    З особливою зацікавленістю учні виконують завдання, використовуючи крупи: манку, пшоно, гречку, горох (Sand-арт). Вид крупи  та спосіб роботи обирають за власним бажанням. Однією із цікавих форм роботи на уроці є відображення музичного образу або власних почуттів за допомогою малювання крупами ( Sand-арт) з використанням планшетів з медитативним матеріалом. Учні самостійно обирають ту крупу, з якою їм більше всього хочеться працювати саме зараз. Наприкінці виконання творчих робіт проводиться екскурсія самими авторами, де кожен висловлює свої почуття та знайомить зі своїм образом, який він уявив. Аналізуючи роботи учнів, можна зробити  висновок, що відображаючи той чи інший образ, вони по-різному його передають. В одних малюнок – це зайве від крупи місце, в інших – це безпосередньо сама крупа. Це говорить про різний тип мислення, різну домінанту на півкуль мозку. Але все це - можливість для учнів ствердитися неординарно.

        Виконання практичних вправ з Sand-арту, ритмотерапії та тілесної терапії переконує в тому, що арт-терапія – це не тільки спосіб збалансування півкуль головного мозку дитини під час освітньої діяльності на уроці, а і можливість самопізнання, самореалізації та самовдосконалення всіх учасників навчально-виховного процесу.

Слід зазначити, що арт-терапевтичну роботу необхідно проводити структуровано, за певним планом:

Перший етап – налаштування.

Початок арт-терапевтичної роботи - це «налаштування на творчість». Головне завдання цього етапу - підготувати учня (групу учнів) до спонтанної художньої творчої діяльності. При цьому можна використати нескладні образотворчі прийоми. Наприклад, різні варіанти техніки «карлючки», «закритих очей», «автографи», «естафета ліній». При виконанні цих вправ відбувається зниження контролю з боку свідомості і настає релаксація.

Другий етап – актуалізація візуальних, аудіальних, кінестетичних відчуттів.

На цьому етапі можна використовувати малюнок у сполученні з елементами музичної терапії. Музика як терапевтичний засіб, впливає на настрій людини, поліпшує її самопочуття. Для занять краще підбирати приємні мелодії без тексту, які не викликають протесту в учасника. Гучність звучання також установлюється із загальної згоди. Обов’язково необхідно змінити чи виключити музику, якщо цього бажає учень.

Третій етап - образотворча діяльність

Цей етап припускає індивідуальну творчість для дослідження власних проблем і переживань. Прийнято вважати, що всі види підсвідомих процесів, у тому числі страхи, сновидіння, внутрішні конфлікти, ранні дитячі спогади, відбиваються в образотворчій продукції при спонтанній творчості. Таким чином, дитина невербальною мовою повідомляє про свої проблеми і почуття, вчиться розуміти й аналізувати свої емоції. Деякі діти намагаються створювати реалістичні, гарні малюнки, тому необхідно пояснити учасникам заняття, що їхні роботи не будуть оцінюватися. Важливий процес спонтанної творчості, емоційний стан «малювальника», його внутрішній світ, пошук адекватних засобів самовираження. Як правило, дитина з високою особистісною чи ситуативною тривожністю спочатку малює простим олівцем, багаторазово виправляє зображення, а тільки потім розфарбовує його. Коли переборені захисні тенденції, фарби викликають в учня сильний емоційний відгук, стимулюють уяву і прагнення творчості. Багатоголосся кольорів і відтінків дозволяє більш точно відобразити настрій і психічний стан в момент заняття.

Четвертий етап – активізація вербальної і невербальної комунікації

Головне завдання цього етапу полягає у створенні умов для комунікації. Учаснику пропонується показати свою роботу і розповісти про неї. Ступінь відкритості і відвертості самопрезентації залежить від рівня довіри до психолога, від особистісних особливостей дитини. Якщо вона з якихось причин відмовляється від висловлювань, не слід наполягати. Можна запропонувати учневі скласти історію про свій малюнок і придумати для нього назву. Тобто поєднати малюнок і казку. Починати розповідь можна словами «Жила собі людина, схожа на мене…». Такий початок полегшує вербалізацію внутрішнього стану і підсилює ефект проекції та ідентифікації. По розповіді дитини можна зрозуміти, кого він засуджує, кому співчуває, ким захоплюється. Таким чином неважко скласти уявлення про нього самого, його цінності та інтереси, відносини з навколишнім світом.

П’ятий етап – звільнення від неприємних відчуттів.

Учень малює предмет, який його травмує, у комічній формі або малює радість у власному баченні. Можливо також скласти веселу казку про повне подолання страху. Перекладання тих переживань, що травмують, у комічну форму або протилежну емоцію призводить до звільнення від неприємних відчуттів, емоцій.

Шостий етап – рефлексивний аналіз

Заключний етап заняття припускає рефлексивний аналіз у невимушеній обстановці. Необхідна присутність елементів спонтанної «взаємотерапії» у вигляді доброзичливих висловлювань, позитивного програмування, підтримки. Атмосфера емоційної теплоти, емпатії, турботи дозволяє дитині пережити ситуацію успіху в тій чи іншій діяльності. Учень здобуває позитивний досвід самоповаги і самосприйняття, у неї зміцнюється почуття власної гідності, поступово коректується образ «Я». На завершення варто акцентувати увагу на успіхах школяра.

ВИСНОВКИ

Одним із засобів забезпечення психолого-педагогічного супроводу освітнього процесу може виступати застосування арт-терапії. Елементи арт-терапії, які використовуються на уроках, мають унікальні можливості для корекції та розвитку емоційного інтелекту,  навчання і розкриття інтересів дитини, її творчого потенціалу, розвитку здатності до розуміння свого внутрішнього світу, почуттів і потреб інших людей.

Отже, можна зазначити, що різні методи арт-терапії мають певний зв’язок та можуть доповнювати один одного в процесі роботи з дітьми. Це дозволяє максимально мобілізувати творчий потенціал дини й знайти ті способи творчого самовираження, які найбільше відповідають її можливостям і потребам у процесі розвитку емоційного інтелекту.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.      Банкул Л. Д./Гармонізація емоційної сфери дітей молодшого шкільного віку засобами арт-терапії/https://mala.storinka.org/ua/articles/510.html

2.      Бетенски М.І./Что ты видишь? Новые методы арт-терапии / М.І. Бетенски. – СПб.: Эксмопресс, 2012. -  126 с

3.       Гоулман Д./Эмоциональный интеллект / Д. Гоулман; [пер. с англ. А.П. Исаевой]. – М.:АСТ МОСКВА; Владимир: ВКТ, 2010. – 478 с.

4.      Нова Українська Школа. Порадник для вчителя: навчально – методичні матеріали /Софій Н. З., Онопрієнко О. В., Найда Ю. М., Пристінська М. С., Большакова І. О./За ред. Бібік Н.М. – Київ, 2017

5.      Королюк С.В./Розвиток управлінської культури керівника загальноосвітнього навчального закладу: монографія / С.В. Королюк. – Полтава: ПОІППО, 2007. – 168 с.

6.      Практикум по арт-терапии / Под ред. А.И. Копитина. – СПб.: Питср, 2001. – 448 с.: ил. – (Серия «Практикум по психологии»).

7.      Кушнарьова О./Арт-терапія як інноваційна технологія розвитку емоційного інтелекту/https://vseosvita.ua/library/art-terapia-ak-innovacijna-tehnologia-rozvitku-emocijnogo-intelektu.html

8.      Організація та розбудова громадсько-активних шкіл як осередку розвитку громади: план, програма та навчальнометодичні матеріали спецкурсу / Авт.укл. С.В. Королюк, М.В. Ворон. – Київ: ВФ «Крок за кроком», 2009. – 143 с.

ДОДАТКИ

Прийоми для зняття емоційної напруги з використанням арт-терапії на різних етапах уроку

Вправи для зняття внутрішньої напруги на організаційному етапі уроку:

1.                 Вправа «Посмішка по колу»

Всі беруться за руки і «передають» посмішку по колу: кожна дитина повертається до свого сусіда праворуч чи ліворуч і, побажавши щось приємне, посміхається йому. При цьому можна образно «взяти посмішку» в долоні і обережно передавати її по колу, з рук в руки з побажанням чи настановою на урок

2.                 Вправа «Долоня».

Вчитель пропонує дітям прикласти руку до аркушу паперу, обвести її ручкою або олівцем та написати в центрі своє ім'я, а в кожному пальчику – по одній хорошій справі, які дитина хоче зробити на уроці. Завершені малюнки представляються групі та коментуються. Долоньки прикріп люються на відведеному місці. Якщо хтось із дітей не знаходить для себе достатньої кількості позитивних справ, йому допомагає вчитель, залучаючи до цього дітей.

3.                 Вправа «На що схожий настрій».

По черзі всім потрібно сказати, на яку пору року, погоду, природне явище схожий ваш настрій сьогодні. Наприклад: мій настрій сьогодні

схожий на білу пухнасту хмаринку в спо кійнім голубім небі, а твій?

4.                 Вправа «Мій настрій».  

Учні по колу називають своє ім'я і відповідають на запитання:

«Яка тварина відображає на даний момент ваш настрій?».

5.                 Вправа «Найщиріше побажання».

Давайте спробуємо побажати щось одне одному. Але ми повинні висловити своє побажан ня не за допомогою слів, а за допомогою жестів, міміки, рухів.

Вправи для зняття напруги під час засвоєння нових знань або закріплення навчального матеріалу:

1.                 Вправа «Книга».

Необхідно уявити себе книгою, що лежить на столі. Варто докладно сконструювати у свідомості внутрішнє «самопочуття» книги – її спокій, положення на столі, захищаючу від зовнішніх впливів обкладинку, сторінки. Крім цього, поста райтесь подумки, «від імені книги» розказати, що в ній написано і що хотів би змінити.

(Вправа проводиться протягом 35 хв. І цілком знімає внутрішнє напруження.)

2.                 Вправа «Голова».

Станьте прямо, розправивши плечі та злегка відкиньте голову назад. Спробуйте зрозуміти, в якій частині голови відчуваєте важкість. Уявіть собі, що на вас надягнено громіздкий головний убір, що давить на голову в тому місці, де ви відчуваєте важкість. Подумки зніміть цей головний убір рукою, виразно, емоційно жбурніть його на підлогу. Потрясіть головою, поправте рукою волосся на голові, а потім «киньте» руки вниз, як би рятуючись від головного болю.

3.                 Вправа «Гора з плечей».

Учитель пояснює дітям, що якщо вони втомилися, їм важко, хочеться лягти, а треба ще щось зробити, тому слід виконати вправу «Гора з

плечей». Для цього треба опустити плечі, «скинувши гору з плечей». Повторивши цю вправу з дітьми 23 рази учитель повідомляє, що в разі, коли втома велика, вправу слід повторити 5-6 разів, і тоді зразу стане легше.

4.                 Вправа «Настрій»

Сядьте, візьміть кольорові олівці та чистий аркуш паперу. Розслаблено, лівою рукою намалюйте лінії, барвисті плями, фігури.

Спробуйте уявити собі, що ви переносите на папір ваш тривожний настрій, мов би матеріалізуючи його. Важливо при цьому вибрати колір у повній відповідності з вашим настроєм. А тепер переверніть папір і на іншому боці аркуша напишіть 5-7 слів, які відбивають ваш настрій. Довго не думайте. Необхідно, щоб слова виникали спонтанно, без спеціального контролю з вашої сторони. Після цього ще раз подивіться на свій малюнок, наче заново проживаючи свій стан. Перечитайте слова із задоволенням, емоційно розірвіть листок, викинете його в смітник. Ваш емоційно неприємний стан зникне, він перейде в малюнок і буде знищений вами. А тепер, заспокоївшись, продовжуємо урок!

5.                 Вправа «Казки навпаки»

Дітям пропонується скласти казку або оповідання навпаки, з кінця. Наприклад, перший учень, починає розповідати: «І після цього вони

жили довго та щасливо». Наступний продовжує: «Нарешті вони помирилися»і т.д. Той, хто порушив зворотну послідовність

вибуває з гри. Цю гру можна повторити 2 рази. Другий раз в цю гру треба грати, дотримуючись всіх правил, з виключенням дітей, що допустилися помилок.

Вправи для рефлексії

1.                 Вправа «Веселка»

Діти сідають зручно, заплющують очі і протягом 12 хвилин уявляють легку, прекрасну веселку, гру кольорів і себе в спокійному, приємному, розкутому стані. Вчитель настроює дітей на відчуття спокою, розслабленості. По закінченні вправи обговорюється, що відчули діти під час її виконання, хто «бачив» щось незвичайне. Закінчується заняття тим,що діти встають, потягаються та рухами рук

над головою зображують веселку.

2.                 Вправа «Наші емоції».

Для даної вправи учителеві потрібен набір карток або плакат із зображенням різних емоційних станів людини. При роботі з картками пропонується серія завдань:

• назвати емоційні стани, зображені на картках;

• визначити свій настрій, емоційний стан на даний момент, схематично зобразивши його в щоденнику, коротко пояснити причину того чи іншого емоційного стану.

3.                 Вправа «Обличчя на сонці»

Діти сідають зручно і заплющують очі. Їм пропонується уявити себе на теплому літньому пляжі. Сонце приємно торкається обличчя, розправляючи зморшки лоба, очей. Воно гріє губи, щоки, підборіддя. Діти уявляють собі дотики ласкавих сонячних променів, можуть

повторити їх шлях кінчиками пальців, погладжуючи обличчя.

4.                 Вправа «Компліменти».

Сподіваюсь, що наш урок був для вас корисним та цікавим. Я пропоную вам висловити свою думку, звернувшись до своїх очікувань. Чи справ дились ваші очікування? А тепер встаньте, візьміться за руки. Дивлячись в очі сусіду подаруйте йому усмішку, скажіть кілька добрих слів, комплімент, похваліть і подякуйте за роботу.

5.                 Вправа «Подяка».

Учасники по колу висловлюють одне одному подяку. Це може бути подяка за підтримку в роботі, за допомогу на уроці. Наприклад: «Дякую вам за активну участь на уроці».

6.                 Вправа «Мені добре з тобою»

Підійдіть до тих, з ким вам особливо приємно і легко було працювати. Виберіть двохтрьох чоло вік. Скажіть їм про свої почуття.

Техніки для розвитку самоспостереження

 Техніка «Розкажи іншому про себе»

Уявіть, що ви їдете в поїзді на відпочинок. Поруч з вами виявився попутник, з яким ви із задоволенням спілкуєтеся. Мова зайшла про те, як можна самому впоратися з хворобою. Що б ви розповіли про свої способи виходу з цього стану?

Техніка «Внутрішній промінь»

Уявіть, що всередині вашого тіла промінь, за допомогою якого можна вивчити роботу різних органів або всього організму, відчути його неполадки, збої. Потім ви як би виключаєте світло променя і повертаєтеся в реальне життя. Проаналізуйте свої відчуття. Задайте собі питання: «Що мене турбує в моєму тілі? Чи знаю я стан свого здоров'я? »

Техніка «Уміння слухати себе»

 Відпочиньте від сторонніх впливів. Зосередьтеся на собі, своїх відчуттях. Спробуйте зрозуміти, які у вас переваги в їжі, відпочинку, проведення вільного часу, в одязі. Чи прислухаєтеся ви до себе, коли робите той чи інший вибір? Якою мірою ви піддаєтеся впливу оточуючих людей, традиційних установок? Чи завжди можна довіряти собі?

Після виконання вправ слід провести обмін враженнями, дати можливість учасникам поділитися своїми відкриттями. При оволодінні прийомами самопізнання дуже корисно навчати учнів спостерігати за своїм настроєм (станом)

ВСТУП

Актуальність теми

Загальновідомо, що метою вивчення української мови в початковій школі як рідної є формування в учнів комунікативної компетентності шляхом засвоєння доступного і необхідного обсягу знань із мови навчання, опанування всіх видів мовленнєвої діяльності та набуття певного соціального досвіду. Завданням навчального предмета “Літературне читання” є формування читацької компетентності молодших школярів, базової складової комунікативної і пізнавальної компетентності, ознайомлення учнів з дитячою літературою як мистецтвом слова, підготовка їх до систематичного вивчення літератури в основній школі.

Успішність і ефективність формування компетентностей молодших

школярів залежать від форм і методів організації навчально-виховного

процесу. Пріоритетними в цьому сенсі стають сучасні педагогічні технології, які забезпечують активні форми діяльності учнів, залучають їх до творчого процесу пізнання, дослідження проблем, формування власної думки та

самореалізації.

Однією з таких є технологія розвитку критичного мислення. Мета вищезазначеної  технології – розвиток мислительних навичок учнів, необхідних не тільки в навчанні, але й у повсякденному житті (вміння приймати виважені рішення, працювати з інформацією, аналізувати різні аспекти явищ тощо).

Мета роботи: вивчення теоретичних засад технології критичного мислення; висвітлення методів та  прийомів що сприяють формуванню критичного мислення учнів початкових класів на уроках української  мови.

Аналіз сучасного стану проблеми

Технологія розвитку критичного мислення як освітня інновація стала предметом досліджень вітчизняних педагогів і методистів порівняно недавно. Це зумовлено тим, що погляди вчених стосовно можливості формування критичного мислення в учнів початкових класів протягом останніх ста років були досить суперечливими.

Так, наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття науковці, здійснюючи

аналіз діяльності тогочасної школи, вказували, що навчальний процес у

закладах освіти спрямований на некритичне сприймання дітьми істин,

безпосереднє запам’ятовування ними навчального матеріалу (П. Блонський,

М. Добролюбов, П. Кованько, Л. Толстой та ін.). У цей же період було

проведено ряд досліджень із питань психічного розвитку дітей, автори яких

відзначали його слабкий розвиток і тим самим заперечували можливість

формування критичного мислення в молодших школярів (Ж. Піаже, С.Рубінштейн, В. Штерн та ін.)

Проте другу половину ХХ століття характеризують дослідження,

теоретичні та практичні розробки (питання про зони найближчого розвитку Л. Виготського; ідеї розвивального навчання В. Давидова, Д. Ельконіна; проблема розумового виховання, висвітлена в працях В. Сухомлинського, Ш. Амонашвілі; підходи до розвитку пізнавального інтересу й активності учнів, що знайшли відбиток у наробках Г.Люблінської та ін.), які стали фундаментом для подальших пошуків шляхів формування критичного мислення дітей і молоді та дозволили сучасним науковцям (Т. Воропай, Д. Десятов, О. Пометун, Л.Терлецька, С. Терно, О. Тягло та ін.) переконатись, що сенситивним періодом для його розвитку є молодший шкільний вік.

Основна частина

І. Теоретичне обґрунтування  технології розвитку критичного мислення

Науковці різних країн світу не мають єдиної точки зору щодо визначення поняття “критичне мислення”. Так, М. Кларін вважає, що критичне мислення є раціональним, рефлексивним мисленням, яке спрямоване на вирішення того, чому варто вірити або які дії варто

застосувати [1,с. 28]. Д. Халперн у своїх працях зазначає, що цей вид мислення передбачає використання когнітивних технік і стратегій, які збільшують вірогідність отримання бажаного кінцевого результату. На думку Д.Клусгера, критичне мислення – це мислення самостійне, інформативне, воно починається з постановки запитання, прагне до переконливої аргументації, має соціальний характер [2, с 54]. Дослідник детально аналізує це явище і зазначає, що критичнее мислення має п’ять характеристик, які визначають його як мислення самостійне, мислення узагальнене, мислення проблемне й оцінне, мислення аргументоване, мислення соціальне. Проте, усі варіанти визначення поняття “критичне мислення” об’єднані спільною рисою – наявністю ознак (аналітичність, асоціативність, логічність, самостійність, системність), які сприяють формуванню компетентностей, що допомагають людині зорієнтуватись у навколишньому світі, як-от: інформаційної, мовленнєвої, соціальної.

В епоху нової технологічної революції з’являється складне суспільство, яке базується на найсучаснішій технології та швидко розвивається, так зване інформаційне суспільство. Провідну роль в такому суспільстві грає освіта. Знання стає найдемократичнішим джерелом влади. Інформація стає засобом інформаційного тиску. Новітні політичні технології, озброєння засобами інформатики, можуть упевнено формувати суспільну думку, маніпулювати суспільною свідомістю. Господарювання інформаційних технологій здатне змінити все суспільне життя. Отже, це  є однією з причин  необхідного розвитку критичне мислення підростаючого покоління.

Технологія формування та розвитку критичного мислення – система діяльності, що базується на дослідженні проблем та ситуацій на основі самостійного вибору, оцінки та визначення міри корисності інформації для особистих потреб і цілей.

Критичне мислення є досить складним процесом творчої переробки інформації, пов’язаної з її усвідомленням, переосмисленням такої діяльності.

Освітня технологія розвитку критичного мислення в процесі навчання дитини — це сукупність різноманітних педагогічних прийомів, які спонукають учнів до дослідницької творчої активності, створюють умови для усвідомлення ними матеріалу, узагальнення одержаних знань.

Ця технологія допомагає готувати дітей нового покоління, які вміють розмірковувати, спілкуватися, чути та слухати інших. При запровадженні цієї технології знання засвоюються набагато краще, адже інтерактивні методики розраховані не на запам’ятовування, а на вдумливий, творчий процес пізнання світу, на постановку проблеми та пошук її вирішення.

Критичне мислення — мислення самостійне. Учні повинні мати достатньо свободи, щоб мислити і самостійно вирішувати найскладніші питання. Мислити критично можна в будь-якому віці. Навіть у першокласників накопичено для цього достатньо життєвого досвіду та знань. Навіть малюки здатні думати критично і самостійно. Саме завдяки критичному мисленню традиційний процес пізнання знаходить індивідуальність і стає свідомим, безперервним та продуктивним.

Розвивати критичне мислення можна на різних уроках, у різних видах учбової діяльності, але одним з найкращих із них є урок української мови,  тому що на письмі процес мислення стає видним і, отже доступним для вчителя. Письмо — найефективніший засіб навчання критичному мисленню.

Працюючи з технологією розвитку критичного мислення, вчитель усвідомлює,  що навчити учнів мислити критично з першого уроку фактично неможливо. Критичне мислення формується поступово, воно є результатом щоденної кропіткої роботи вчителя й учня, з уроку в урок, з року в рік. Не можна виділити чіткий алгоритм дій учителя з формування критичного мислення в учнів. Але можна виділити певні умови, створення яких здатне спонукати і стимулювати учнів до критичного мислення.

Критичне мислення формується та розвивається під час опрацювання інформації, розв’язання задач, проблем, оцінки ситуації, вибору раціональних способів діяльності. Тому такі уроки, де це постійно відбувається, створюють плідні умови для формування та розвитку критичного мислення. Якщо ж планувати етапи уроку з використанням на них відповідних специфічних прийомів та методів технології формування та розвитку критичного мислення, то результат буде ще більш високим.

ІІ. Практичне застосування технології критичного мислення на уроках української мови в початкових класах.

Урок української мови, в ході якого розвивається критичне мислення  має певну структуру та складається з 5 основних етапів.

1. Розминка (замінює так званий організаційний момент уроку). 
Головна функція - створення сприятливого психологічного клімату на уроці. 
Актуальність етапу - теплий психологічний клімат сприяє: 
• кращому засвоєнню навчального матеріалу; 
• підвищенню авторитету вчителя; 
• психологічному розвантаженню учнів, які за день мають багато уроків. 
Використовується: 
- для знайомства учасників 
- для об єднання груп 
- для активізації емоційної, розумової діяльності. 
- для відпочинку, зміни виду діяльності 
2. Обґрунтування навчання. 
Даний етап передбачає: 
- постановку мети уроку; 
-  розвиток внутрішньої мотивації до вивчення конкретної теми та предмета в цілому. 
Актуальність етапу-  навчальний матеріал засвоїться краще, якщо: 
- учні розуміють його конкретну практичну значимість для кожного з них; 
- чітко знають, що вимагатиметься від них на уроці. 
3. Актуалізація (заохочення, викликання) 
Її присутність на кожному уроці обов'язкова. Ця стадія дозволяє: 
• актуалізувати й узагальнити наявні в учня знання з даної теми чи проблеми; 
• викликати стійкий інтерес до теми, що вивчається, мотивувати учня до навчальної діяльності; 
• спонукати учня до активної роботи на уроці та вдома. 
Девіз етапу: «Пробудіть, викличте зацікавленість, схвилюйте, спровокуйте учнів пригадати те, що вони знають». 
На цьому етапі відтворюються знання, вміння, встановлюється рівень досягнень з теми, потрібних для наступного етапу уроку. 
Актуальність етапу: 
• те, що людина знає, визначає те, про що вона може дізнатися; 
• знання, пов'язані з досвідом учнів, краще та швидше запам'ятовуються; 
• створюються умови для «відкриття», самостійного здобування знань; 
• підвищується роль учня на уроці. 
4. Усвідомлення змісту. 
Ця стадія дозволяє учневі: 
• отримати нову інформацію; 
• осмислити її; 
• співвіднести з уже наявними знаннями; 
• учень знайомиться з новою інформацією; 
• на цьому етапі учитель має найменший вплив на учнів; 
• учень аналізує інформацію, визначає особисте розуміння. 
Актуальність етапу 
Розвиток уміння: 
• працювати з інформацією; 
• працювати самостійно; 
• виділяти головне, суттєве; 
• Формувати компетентності учнів з предмета. 
5. Рефлексія 
На цьому етапі основним є: 
• цілісне осмислення, узагальнення отриманої інформації; 
• присвоєння нового знання, нової інформації учнем; 
• формування у кожного з учнів власного ставлення до досліджуваного матеріалу; 
• учень стає власником ідеї; інформації, знань; 
• можливість використання знань; 
• обмін знаннями з іншими учнями; 
• оцінка та самооцінка діяльності. 
Актуальність етапу: 
• усвідомлення того, що було зроблено на уроці; 
• демонстрація знань та їх можливого застосування; 
• можливість замислитись над підвищенням якості роботи; 
• можливість диференціації домашнього завдання; 
• визначення необхідної корекції. 
Мета рефлексії як етапу уроку критичного мислення: вирізнити й усвідомити основні компоненти діяльності – її зміст, тип, способи, проблеми, шляхи їх розв'язання, отримані результати.

 Рефлексія важлива: 
• для прояснення з мети опрацьованого; 
• порівняння реальних результатів з очікуваними; 
• аналізу того, що на уроці відбулося так чи інакше; 
• закріплення та корекції засвоєного; 
• вибору нових тем для обмірковування; 
• встановлення зв'язків між тим, що вже відомо, і тим, що потрібно засвоїти, навчитись у майбутньому; 
• складання плану подальших дій. 
Стадії рефлексії: 
-  установлення фактів (що відбулося?), на цій стадії доречно поставити запитання: Що і навіщо вивчали? Яких помилок припускалися чи могли б припуститися? 
- аналіз причин (чому це відбулося?), на цій стадії доречно поставити запитання: які способи діяльності ми використовували? Як ми досягали мети? 
- планування подальших дій (що нам робити далі?)

Методи та прийоми роботи з розвитку критичного мислення  на уроках української мови

1.                      Стратегія «Асоціативний кущ»

(Етапи актуалізації і рефлексії)

Правила складання асоціативного куща:

-   Записати на дошці в центрі ключове слово чи фразу;

-   Записати будь-які слова чи фрази, які спадають на думку;

-   Ставити знаки питання біля частин куща, в яких є невпевненість;

-   Записувати всі ідеї, які з’являються чи скільки дозволяє час.

Приклад. Асоціативний кущ, складений на першому уроці :

2.                      Стратегія «Сенкан» (п’ятиряддя).

(Етап рефлексії).

Сенкан – це білий вірш, в якому синтезована інформація в стислому вислові з 5 рядків.

Алгоритм складання сенкану:

1)                     Тема (іменник)

2)                     Опис (прикметник)

3)                     Дія (дієслово)

4)                     Ставлення (фраза), почуття з приводу обговорюваного.

5)                     Перефразування сутності (синонім, узагальнення, підсумок).

Приклад сенкану:

1)                      Рушник.

2)                      Гарний, полотняний, різнокольоровий.

3)                      Зацікавлює, дивує, зворушує, приваблює.

4)                      Бережімо, пишаємося, даруємо.

5)                      Оберіг, зв'язок з минулим.

3.                      Стратегія «Кубування»

(Цей метод навчання полегшує розгляд різних сторін теми).

Ця стратегія, де використовується куб, на гранях якого даються вказівки для учнів. Учитель пропонує в процесі роботи викласти власні думки з пропонованої теми.

Цей метод допомагає дитині визначити, яка інформація йому знайома, і що він узнав нового. Це найголовніше, бо учень може сказати собі: «Це я знаю, але хочу узнати більше».

Приклад «Кубування»

(Робота в групах).

1)                     Лексичне значення слова.

Ведмідь – дика кошлата тварина, що живе у лісі, зимує у барлозі, любить мед.

2)                     До істоків слова.

Ведмідь – означає «поїдавший мед», медоїд.

3)                     Слова схожі за значенням

Ведмідь- клишоногий, топтигін, ведмежа.

4)                     Сполучення слів:

Великий, крупний, клишоногий, вайлуватий, старий, голодний, чорний, бурий, гімалайський, білий.

-   Побачити, зустріти, вислідити (ведмедя).

-   Реве, ричить, смокче (лапу), спить.

5)                     Фразеологізм:

-   Ведмідь на вухо наступив (немає музичного слуху).

-   Ведмежа послуга.

-   Дивитися ведмедем.

Прислів’я:    - Два ведмеді в одному барлозі не живуть;

            - Для ведмедя зима – одна ніч.

Загадка:        Клишоногий, вайлуватий,

            Смокче у барлозу лапу,

            Вміє голосно ревіть,

            Називається … (ведмідь).

4.                      Стратегія «Есе»

(Етап рефлексії, актуалізації)

Есе як метод формування критичного мислення полягає у написанні тексту в довільному стилі.

Алгоритм «Есе»:

-   Збирання інформації за проблемою.

-   Аналіз інформації.

-   Виявлення власної точки зору.

-   Викладання власної точки зору.

Есе може бути абсолютно вільним чи аргументованим (від 5 до 20 хвилин).

5.                      Стратегія «Дискусія»

Досить актуальним на сьогодні методом формування критичного мислення є різні види дискусій, дебатів.

Дискусії і дебати дозволяють ефективно розв’язувати проблеми через самовираження, вчитися аналізувати ситуацію, добирати аргументи для розв’язання проблеми, розвивати комунікативні навички.

Хід дискусії:

1.                      Оголошується проблемне питання дискусії.

2.                      У групі одна пара обирає позицію «ЗА», інша – «ПРОТИ».

3.                      Кожна пара обговорює свою позицію, добирає аргументи на її підтримку.

4.                      Через деякий час утворюються нові пари, які складаються з учасників, що займали одну і ту ж саму позицію, але з інших груп.

5.                      Учасники в нових парах порівнюють свої аргументи, додають за необхідності нові.

6.                      Учасники повертаються до своїх початкових пар, маючи «удосконалений список» аргументів.

7.                      Проводиться дискусія у своїй групі серед двох пар.

8.                      Кожний учасник дискусії викладає власну позицію, скориговану під час дискусії, у вигляді есе.

6.                      Стратегія «Кероване читання з передбаченням»

Алгоритм

—                    Після ознайомлення з назвою тексту та його автором перед читанням ставлю дітям питання, які дозволяють зробити припущення, про що саме буде текст (робота в парах чи групах).

—                    Текст розподіляється на частини, і далі читати його учні будуть частинами. Зупинки треба роботи на найбільш цікавих місцях, створити інтригуючу ситуацію очікування.

—                     Після читання кожної частини учням ставляться запитання. Пропонується зробити передбачення стосовно того, що буде далі. А після читання наступної частини це передбачення аналізується.

7.                      Стратегія «Метод прес»

(На будь якому етапі  уроку)

Етапи методу прес:

—                    Висловлюю свою думку: «Я вважаю…»

—                    Пояснюю причину такої точки зору: «Тому що…»

—                    Наводимо приклад додаткових аргументів на підтримку своєї позиції: «… Наприклад…»

—                    Узагальнюємо, формуємо висновки: «Отже…», «Таким чином…»

8.                      Стратегія «Порушена послідовність»

(робота в групах)

—                    Учням пропонується кілька речень з тексту, записаних у порушеній послідовності.

—                    Учнів об’єднують у групи. Кожна група повинна запропонувати свою послідовність поданих речень. Результат фіксується у зошитах.

—                    Читання тексту і перевірка результатів.

—                    Обговорення.

9.                      Стратегія «Взаємні запитання»

—                    Текст або матеріал для вивчення поділить на логічно завершені частини.

—                    Учні вголос читають за цілими частинами, ставлять самі запитання:

·Одне одному в групі;

·Одне одному в парах;

·Одна пара (група) інший.

10.                  Стратегія «Джигсоу-1» (Мозаїка)

—                    Учні класу об’єднуються у постійні групи (кількість учнів – це кілька частин у тексті). Кожен учень має певний номер.

—                    Текст поділяється учителем на логічно завершені частини.

—                    Кожна частина вивчається певною експертною групою, яка формується за однаковими номерами, за кольоровими картками.

—                    Робота експертних груп. Учні вивчають свою частину, готуються донести її зміст до своїх товаришів у постійній групі.

Отже, кожна дитина вивчає свою частину тексту, але за допомогою товаришів (експертів з іншої частини) повинна сприйняти весть текст в цілому.

—                    Повернення експертів до постійної групи і взаємонавчання.

—                    Перевірка засвоєння змісту і цілому всіма учнями.

11.                  Стратегія «Письмо в малюнках»

Алгоритм роботи:

—                    Намагайся намалювати те, що хотів сказати при роботі над матеріалом.

—                    Власні враження, відношення до подій перенести на аркуш паперу.

12.                 Стратегія «Доповідач-респондент»

—                    Прочитати текст, запам’ятати його.

—                    Два учні виходять до дошки.

—                    Один переказує зміст прочитаного. Другий уважно слухає. Потім все, що було пропущено, показує за допомогою рухів, жестів, міміки.

—                    Перший учень намагається доповнити розповідь тим, про що ще не було сказано.

Використовуючи вищезазначені стратегії на уроках української мови, можна забезпечити умови для повноцінного розвитку особистості, формування в неї творчого критичного мислення.

Уроки рідної мови  повинні стати  справжньою «педагогічною майстернею», де слово жило б, трепетало всіма барвами і відтінками в душі кожної дитини, щоб діти кожен вислів сприймали не лише розумом, а й серцем, намагалися побачити живу картину, почути звуки, прислухатися до переданих почуттів  і уміли висловити свої думки.

Щоб зацікавити учнів роботою на уроці, необхідно подбати про гармонійне поєднання його мотиваційного, змістового та розвивального компонентів. Зміст має привабити дітей чимось незвіданим, сприяти розвивальним дидактичним цілям. Дитина має зрозуміти значущість навчального матеріалу. Невичерпаним матеріалом для навчальних занять з мови є саме життя. З великим задоволенням діти зустрічають в класі золоту осінь чи найпрекраснішу весну, срібну зиму чи різнокольорове літо. Кожна складова уроку допомагає створити образ, який змушує дітей хвилюватися, уявляти, фантазувати, спонукає до активної мовленнєвої діяльності.

Є багато цікавих вправ, які допомагають розвинути мову і збагатити словниковий запас учнів. Варто тільки звертати постійну увагу на такий вид роботи, і це обов’язково принесе свої плоди. Хоч не відразу, але через певний проміжок часу мова учнів стає значно багатшою, емоційнішою, вони сміливіше починають висловлювати свої думки і почуття.

У першому класі дітям уже доступна цікава гра в слова, коли вони добирають нескладну риму, знайомляться з синонімами, антонімами. В ході ознайомлення дітей з  ліричним жанром можна користуватися різноманітними прийомами, які сприяють розвиткові умінь слухати і говорити, допомагають формувати уявлення учнів про віршовану форму — риму, систематизувати читацький кругозір, швидко розучувати вірші.

Молодший шкільний вік — сенситивний період для розвитку спеціальних здібностей. Дітям цього віку притаманні конкретність, і водночас — неабияка образність мислення, емоційне сприйняття дійсності й активне ставлення до неї. Брак життєвого досвіду і знань компенсується фантазією, яка яскраво виявляється у дитячій словотворчості зокрема, під час складання казок, віршів, загадок або й тоді, коли вони просто розповідають, скажемо, про власні пригоди. Образність мислення, відсутність стереотипів, естетичне світосприйняття та готовність до дій — властиві учням початкових класів. Вони свідчать про високий рівень творчих здібностей цієї вікової категорії в цілому.

В. О. Сухомлинський надавав особливої уваги розвитку творчих здібностей молодших школярів засобами літератури. Змістом цієї системи він вважав:

1. Постановку вчителем перспективних цілей розвитку творчих здібностей учнів;

2. Досягнення тісного взаємозв'язку мовленнєвої діяльності молодших школярів;

3. Проведення уроків мислення на природі;

4. Систему творчих робіт з розвитку мовлення;

5. Стимулювання інтелектуальних та естетичних почуттів.

Діти молодшого шкільного віку у своїх творах не просто передають переосмислені враження, вони починають цілеспрямовано шукати прийоми для цієї передачі. Можливість відбору таких прийомів прямо пов'язані з особливостями навчання дитини, з оволодінням нею новими способами синтезування образів творчої уяви:

Аглютинація (від грецького - склеювання) - поєднання непоєднуваних частин, якостей в одне ціле (Кентавр).

Аналогія - створення нового за схожістю з відомим. Суть аналогії в тому, що будується образ, який чимось нагадує реально існуючу річ, живий організм.

Акцентування - підкреслення, загострення окремих ознак. Так художник малює карикатуру, дружній шарж. Він знаходить в обличчі, фігурі неповторні, притаманні тільки їй особливості, і підсилює їх, загострює.

Гіперболізація - збільшення або зменшення предметів, а також зміна окремих частин. Наприклад «Гулівер у ліліпутів».

Схематизація - прийом, завдяки якому окремі уявлення зливаються, відмінності згладжуються, а схожі риси виступають чіткими.

Типізація - виділення істотного, повторювального в однорідних образах.

Реконструкція - створення образів уяви, коли за певною частиною, ознакою, властивістю «домислюється» цілісний образ.

Під час навчання словотворчості доцільно ознайомити учнів з деякими прийомами розвитку творчої уяви засобами слова.

Під час складання учнями казок, віршів, загадок, потішок я пропоную такі прийоми:

«Біном фантазії». Новий образ може з'явитися, якщо взяти два слова, між якими є певна змістова дистанція. Це вимушено активізує уяву, а в результаті виходить єдине фантастичне ціле. В «біномі фантазії» слова використовуються не в їх звичайному значенні, а звільненими з мовного ряду, в якому вони звично фігурують. Наприклад, «шафа» і «собака». Ці слова можуть бути поєднані за допомогою прийменника: собака з шафою, шафа собаки, собака на шафі. Кожне з цих поєднань може слугувати основою для вигадування конкретних ситуацій, з яких утворюється казка.

«Фантастичні гіпотези». Ця техніка виражена у формі запитання:»Що було б, якби...?»

«Довільне додавання префіксів». Одним із способів словотворчості є деформування слова за рахунок підключення фантазії. Наприклад: бінокль - тринокль, антипарасолька, трикорова, замкіт, віце-пес, суперсірник. Особливо продуктивні нові префікси типу макр-, міні-, максі-(мікропотам, максіковдра).

«Створення лімерика» - це цікавий прийом узагальненої нісенітниці. Діти самі можуть скласти лімерик, виконуючи такі операції:

-  вибір героя;

-  вказана риса характеру, яка виражена дією;

-  реалізація присудка;

-  вибір кінцевого епітета.

«Конструювання загадки». Цей прийом стимулювання

дитячої творчості у концентрованій формі відображає дитячий досвід пізнання дійсності.

«Придумування історії з шостим словом». Дітям дають слова, на основі яких вони вигадують яку-небудь історію. Наприклад: п'ять слів, які підказують сюжет казки «Червона шапочка»: дівчина, ліс, квіти, вовк, бабуся; з шостим словом, наприклад, вертоліт. (Історія може бути такою: коли вовк стукав до бабусі, його помітив вертоліт ДАІ й почав переслідувати злочинця, поки той не потрапив до рук мисливців).

«Казка - навиворіт». Цей метод цінний не тільки для розвитку пародіювання, але ще за його допомогою можна визначити вихідну точку для вільної розповіді, яка самостійно розгортається в будь-якому іншому напрямку.

«Створення «вінегрету» з казок». Суть цього методу полягає в тому, що події з різних казок переплітаються й розгалужуються за новим сюжетом. Цей метод принесе задоволення дитині від фантазування засобами слова.

Розглянемо можливості уяви дітей засобами образного слова у казках, віршах та оповіданнях на уроках читання. Такі види завдань та розвитку репродуктивної уяви молодших школярів:

1. Створення уявних образів за словесним описом;

2. Словесний опис образів;

3. Доповнення і зміни тексту;

4.  Відгадування та складання загадок і формулювання запитань про знайомі об'єкти.

Види завдань для розвитку творчої уяви:

1.  Складання творів-мініатюр за опорними словами та словосполученнями.

2. Складання творів-описів на основі узагальнення особистих вражень, спостережень у природі.

3. Придумування казок.

4. Складання віршів, загадок, скоромовок.

Майже всі види цих завдань доступні вже першокласникам, однак із різною мірою самостійності й повноти виконання.

У першому класі такі творчі завдання вважаються пропедевтичними, бо їх виконують у тісній співпраці з вчителем в усній формі. Слово вчителя, його заохочувальна інтонація та позитивне ставлення до таких робіт емоційно сприймаються малюками. Ці засоби слід доповнити кропіткою роботою у підготовці дітей до виконання конкретних творчих завдань. Зокрема, нагромадження відповідних спостережень, їх осмислення, активізація та розширення словника, аналіз зразків, корекція відповідей тощо.

vСкладання  творів-мініатюр  за опорними  словами  та словосполученнями.

Оберіть будь-який набір опорних слів і словосполучень із запропонованих нижче; використовуючи їх, письмово складіть маленьке оповідання:

а)  горобець, струмок, подих весни, бруньки, свіжість, добрий настрій.

б)    дідусь, еліксир молодості, допомога, амфора, старовинна скринька.

vСкладання    творів-описів    на    основі    узагальнення особистих вражень, спостережень у природі.

-  Під час екскурсії поспостерігайте за жителями лісу. Навчиться вдивлятися в кольори дерев, вслухатись у щебет пташок. Спробуйте передати словами звуки, фарби, дотики.

- Знайдіть у парку найкрасивіший листочок. Розкажіть, чому саме його ви виділили серед інших, чим він особливий.

-  Опишіть, яким ви уявляєте місто майбутнього, (завдання для 1-2кл.)

- Складіть письмовий твір-опис на одну із запропонованих тем:

а) краса зимового лісу

б) веселі хмаринки

в) замріяна берізка

г) що можна побачити з мого вікна?

v   Придумування казок.

-   Створіть власну казку-кальку з будь-якої відомої казки. Для цього необхідно звести основні сюжетні лінії відомої казки до отримання абстрактної схеми. Потім цю схему необхідно інтерпретувати по-новому, тобто символи «одягти в одежу» нових образів.

-   Переплетіть події різних казок та створіть власну оригінальну казку, використовуючи техніку «вінегрет із казок».

v   Складання віршів.

-  Складіть маленький вірш-небилицю, використовуючи техніку створення лімерика (узагальненої нісенітниці).

-   Спробуйте створити віршик-метафору, в якому замальовується певний об'єкт природи, (соснова хвоїнка у воді, метелик на троянді, світлячки у ночі, місяць за хмарою). Використання цих завдань та ігор у навчанні сприяють розвитку не тільки уяви і літературних здібностей, вони дають змогу забезпечити розвиток особистості дитини.

У фантазуванні дітей тісно переплітаються пам'ять, мислення, мовлення, емоції, моральний досвід, практичні уміння. Суттєво, що дитина, яка яскраво фантазує в одному виді діяльності, легко переносить цю якість на інші. Основою запропонованих завдань є формування творчості, яка сприяє появі креативності безпосередньо в навчальному процесі й у повсякденному житті.

Свої перші творчі спроби мої учні почали із складання загадок. Спочатку вони булі різні за формою, але розкривали суть явища чи предмета. Учням ця робота подобалась, і ми часто виконували такі завдання на уроках читання, природознавства, під час уроків мислення на природі. Загадка найбільше зацікавлює дітей, коли вона стає відправним моментом для бесіди про тварину чи подію або явище, для того, щоб учні здогадалися, яку нову тему вивчатимуть, щоб закріпити словникові слова, для логічних вправ.

Отже в будь-якому випадку загадка на уроці допомагає справі виховання і мислення дітей. Тільки загадкою можна навчити дітей висловлювати свою думку та фантазію.

         Загадки можна складати:

§за описом, розглядаючи сам предмет чи його ілюстрацію та складаючи опис згідно з планом;

§за аналогією, розглянувши і проаналізувавши подану загадку, скласти аналогічну вже про інше.

Приклад:

-         І в огні не горить, і в воді не тоне (Лід)

-         І по небу літає, і на землю падає (Хмара)

§за темою (весняна тематика: про струмочок, сонечко, підсніжник)

§із поданим словом (прикметником — червоний)

Приклад:

-         Червоний, кругленький

                   Для соусу добренький (Помідор)

Приклад:

-         Не риба, а плаває,

                   Не листок, а зелена (Жаба)

Алгоритм складання загадки:

1.                      Уважно розгляньте предмет (чи пригадайте явище).

2. Опишіть його за планом:

а) предмет (форма, колір, смак, запах, дотик);

б) явище (позитивне чи негативне, для чого воно? Коли відбувається?);

в) тварина (рослина) — (назва, розмір, форма. Колір, дотик, де живе, що їсть, користь).

3. Зробить висновок про суттєві особливості предмета.

4. За висновком складіть загадку.

На уроках читання та мови діти не тільки вчаться складати загадки і відгадувати їх, а й працюють над скоромовками, завдяки яким прищеплюється увага і повага до кожного вимовленого звука, слова, до якості і чистоти мовлення.

Робота із скоромовкою — це найкращий засіб привести дитину до живого джерела народної творчості. Народна творчість має не лише велике значення з дидактичного погляду, а ще більшого — з виховного, бо в ній відображено життя народу, побут, звичаї. З народної творчості закладаються основи світогляду дитини. Діти дуже люблять працювати із скоромовками, бо це цікаве та захоплююче явище. Ігрові ефекти базуються на навмисному утрудненні вимови тексту (римований або ритмований), відповідне розташування звуків.

Така розвага має і виразне практичне значення — допомагає формувати мовленнєвий апарат дитини, привчає до складних поєднань звуків.

Цінність скоромовок в тому, що вони потребують певних зусиль і сприяють виробленню дикції, правильної артикуляції, а це підвищує культуру усного мовлення. Скоромовки можна використовувати на різних етапах уроків української та російської мови, читання.

Методика заучування і роботи зі скоромовкою:

1. Вчитель промовляє 2 рази повільно та чітко, інтонує потрібний звук.

2.     Аналіз звукового складу, визначення звука, що повторюється у кожному слові.

3.     Повільне повторення учнями (3 – 4 рази).

4.     Хорове промовляння повільно та чітко (3 – 4 рази).

5.     Хорове промовляння швидко та голосно.

6.     Читання у різних варіантах:

— схвильовано   — із захопленням

— радісно           — здивовано

7.     Читання скоромовки на одному подиху.

На уроках можна не тільки працювати зі скоромовками, але й навчатися складати їх.

                    Складати скоромовки можна таким чином:

1.     Добором рими до слова

-         Котилася апельсинка,

                  А за нею — мандаринка.

    2. Добором спільнокореневих слів

           -  Телефон зателефонував телефонові

3. Добором слів з повторюваними звуками

- Зозулясті, попелясті,

 Сіли курочки горласті

1.       Добором слів із звуковими парами:

-         В дощ шукав у лісі гриб

     Й захворів тепер на грип.

5. Добором важкомовних слів

-  Радіопередачі ми слухали на дачі

6. Поданою темою (Про осінь)

- Осінь листя фарбувала,

Хмара сонечко сховала.

7. За аналогією

- Бігли коні під мостами

З золотими копитами.

Сані їхали горбами

З золотими обідками.

8. Із даним словом (риба)

- Риба, рибуся, рибалюся,

Я зловить тебе боюся.

Щоб сформувати яскраву особистість, людину демократичного світогляду, слід з перших кроків навчання привчати дітей до творчої діяльності, до уміння робити вибір. Отже, творча робота зі словом — це і методичний засіб, що робить навчання цікавим, і дійова виховна сила. Учителю треба вміти використовувати на уроках ті моменти, які спонукають учнів до творчості. Це може бути окремий художній твір, вражаючі факти із життя конкретної людини, стосунки між людьми, казки, пісні, незвичайні ситуації, природні явища чи просто святковий настрій.

Висновки

Застосування технології розвитку критичного мислення на уроках української мови у початкових класах створює додаткову мотивацію до навчання, вивчення краси українського слова.  Учні  ефективініше засвоюють матеріал, тому що це їм цікаво. Системне формування творчих та пізнавальних здібностей учнів з використанням технології розвитку критичного мислення призводить до того, що усі учні навчаються самостійно вчитися, критично мислити, використовувати набуті знання у повсякденному мовленні та житті. Бо саме початкова ланка є фундаментом формування критичного мислення як пріоритетного напрямку розвитку комунікативної компетентності   сучасної особистості.

Список використаних джерел

1. Вукіна Н. В. Критичне мислення : як цього навчати /Н. В. Вукіна, Н. П. Дементієвська. – Х. : “Основа”, 2007. – 108 с.

2. Кроуфорд А. Технології розвитку критичного мислення учнів /А.Кроуфорд, В. Саул, С. Метьюз, Д. Макінстер; [наук. ред., передм. О.І.Пометун]. – К. : Плеяда, 2006. – 220 с.

3. Пометун О.І., Пироженко Л. В. та ін. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посіб. /За ред. О. І. Пометун. – К.І.А.С.К., 2003. – 192 с.

4. Формування критичного мислення на уроках мови : монографія /В.Ф.Дороз, Л. Я. Романова, О. Б. Ярова, В. А. Нищета, Г. А. Удовиченко;

передмова К. О. Баханова [за заг. ред. В. Ф. Дороз]. – К. : “Освіта України”,

2008. – 336 с.

5. Ярош Г.О., Седова Н.М. Сучасний урок у початковій школі. 33 уроки з використанням технології розвитку критичного мислення. – Х.: Основа, 2005. – 240 с.